Там, де гість – посланець Бога

 Діяльність громадських організацій ще досі залишається чимось невідомим для більшості українців у той час, як найбільш активні їх члени вже роблять свій внесок у розвиток країни. Цей внесок не завжди видимий, його важко виміряти, але недооцінювати не варто.

Більше 10 років у районі активно працює громадська організація «Білозерський центр регіонального розвитку». Її активісти допомагають розбудовувати сільські громади, впроваджуючи культурні, екологічні, громадські ініціативи на місцях, захищаючи права людей, підвищуючи компетентність працівників сільрад. Їм доводиться багато вчитися на різноманітних тренінгах як в Україні, так і за її межами. Переймаючи досвід зарубіжних громадських організацій активісти відвідали Данію, Польщу, Швецію, а нещодавно повернулися з Грузії. Враженнями від поїздки поділилася голова правління громадської організації «Білозерський центр регіонального розвитку» Елла Петренко:
- Давно мріяла про поїздку до Грузії, адже ця країна близька нам по духу. Вона переживає ті ж самі проблеми, з якими стикнулася не так давно Україна. Мені пощастило стати учасницею Міжнародної школи муніципальної політики у Тбілісі, яку організував Міжнародний центр муніципальної демократії у партнерстві з Мережею правового розвитку за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». До складу нашої делегації увійшли не тільки громадські діячі, а й голови об’єднаних територіальних громад. Протягом тижня ми вивчали грузинський досвід у сфері розвитку громад через призму превенції виникнення конфліктів в полікультурних громадах, захисту прав жертв війни та конфліктів, посилення миротворчого процесу.

Грузія - невеличка країна, але дуже мальовнича. Населення - близько 3,5 мільйонів, з них половина проживає у столиці - Тбілісі. Кожного року до країни приїжджає близько 6 мільйонів туристів, за рахунок яких і наповнюються місцеві бюджети. До Грузії треба поїхати тим, хто хоче розвивати туризм, у цьому грузини досягли вагомих результатів. Тбілісі входить до п’ятірки найбільш безпечних міст у світі. Влада активно реставрує фасади старих будинків, розбудовує інфраструктуру, по всій країні дороги в дуже гарному стані. На реформи Грузія отримала декілька мільярдів допомоги від США та ЄС, і значна частина цих коштів дійсно була використана у потрібному напрямку. Так, зникла корупція на найнижчому рівні (але залишилася на найвищому). Грузини активно впровадили ідею отримання громадянами усіх послуг в одному місці (у нас це ЦНАП - центр надання адміністративних послуг). Будь-які довідки, документи можна тримати швидко, у зручний спосіб, без хабарів. Завдяки медичній реформі до лікарів грузини ходять теж без «подарунків». Проте прийом на державну службу або в органи місцевого самоврядування здійснюється за класичною схемою - по знайомству, протеже.

Військові конфлікти у Грузії розпочалися набагато раніше, ніж в Україні, - з моменту розвалу Радянського Союзу і залишилися невирішеними ще й досі. Для них це відкрита рана, яка постійно кровоточить. Майже третина території Грузії окупована. В результаті - тисячі біженців, зниклих безвісті, загиблих. Тому робота з цими категоріями населення привернула нашу увагу. Адже ці проблеми стали актуальними і для України.

Усі біженці в повній мірі забезпечені житлом - є компактні котеджні поселення у передмісті, а в містах будують соціальні квартири. Ми відвідали компактне поселення Церовані для внутрішньо переміщених осіб, збудоване за декілька місяців за кошти ЄС. Тут проживає близько 8 тисяч мешканців з окупованого Ахалгорі. На території поселення активно працює громадська організація, яка займається питаннями освіти дітей та молоді, сприяння працевлаштуванню, розвитку соціального підприємництва. Цікаво, що в Грузії є таке поняття як «муніципалітет у вигнанні» - це орган місцевого самоврядування, склад якого був обраний до окупації, а після окупації переміщений. Такий муніципалітет не має власних доходів, а отримує трансферти з державного бюджету на утримання освітніх, культурних закладів на території компактного поселення. Зберігаючи свої муніципалітети у вигнанні, грузини вірять, що настане час, коли вони повернуться у свої домівки і постане питання про відновлення роботи легітимної влади.

Ми познайомилися з Нінелі Андріадзе, яка заснувала фонд «Молодіні» (Очікування) для об’єднання зусиль родичів зниклих безвісті як військових, так і цивільних (жінок, дітей). Всього зникло близько 2 тисяч осіб, силами фонду вдалося знайти 162. Але власного сина Нінелі так і не знайшла… Дуже складно шукати людей на окупованій території, адже згідно з російським законодавством спецслужби мають право знищувати терористів, не залишаючи жодних слідів.

Ми відвідали селище Нікозі, яке знаходиться у зоні розмежування з окупованим містом Цхінвалі. Моторошно було дивитися на військові укріплення з шин на місцевому кладовищі, бачити розбиті снарядами будівлі. В селищі відбудували амбулаторію для надання медичної допомоги як своїм мешканцям, так і сусідам.

До миротворчої діяльності залучена не тільки влада і громадськість, а й церква. Патріарх Грузії провів у цьому плані колосальну роботу в зонах конфлікту, що значно зменшило масштаби трагедії.

Ми познайомилися з мерами міст Горі та Лагодехі. Вони нарікають на недостатню активність громадян у житті міста. Хоча для цього останнім часом достатньо швидко запроваджуються механізми участі - конкурс проектів, бюджет участі, співфінансування проектів ОСББ та громадських організацій. Найбільшими проблемами у громадах є відсутність систем водопостачання, погана якість питної води, вивіз сміття, мовні бар’єри через багатонаціональність регіону. Мерії зацікавлені у співпраці з українськими громадами у вирішенні спільних проблем.

І наостанок трохи про культуру. Мене дуже вразила грузинська гостинність. Для грузинів гість - це посланець Бога і вони мають зустріти його дуже добре, бо він може принести гарну звістку, відкрити нові можливості. Вони можуть не зробити ремонт у будинку, але прийняти гостя мають на високому рівні. І саме тому нас дуже добре скрізь приймали, частували різноманітними стравами (у Грузії проживає 100 національностей і тому хачапурі - хліб із сиром - у різних місцях мав інакший смак). Грузини їдять багато м’яса, запиваючи сухим вином (п’яних ми не бачили). Тамада за столом - найголовніша особа, тільки він говорить тости за столом і лише з його дозволу інші можуть говорити. Цікаво, що завжди виголошують тости за здоров’я патріарха, батьків, дітей, поминають померлих. Грузини шанують свої традиції, палко люблять свою Батьківщину і завжди раді гостям.

З Грузії я привезла записник з контактами та масу ідей для спільних проектів, які можна впроваджувати у наших громадах. Тому запрошую до налагодження україно-грузинських зв’язків сільські ради, підприємців, громадських активістів!