Про життя до і після 24 лютого та відновлення роботи - від натхненниць клубу ЩасливаЯ

Натхненниці нашого жіночого клубу #ЩасливаЯ Інна Корміленко, Ирина Ткаченко-Галецкая та Ліда Діброва розповідають про життя до і після 24 лютого, де шукають наснагу, що допомагає додати труднощі, як жінки згуртовуються та разом проживають війну.

Дякуємо Zagoriy Foundation за те, що вислухали нас та дали можливість відновити роботу клубу!

Читайте та долучайтеся до нашої жіночої компанії!

Розкажіть, коли ви зрозуміли, що потрібно переформатовувати діяльність, стартувати новий проєкт? Швидко вдалося зібрати себе та команду до купи?

Корміленко Інна, психологиня, профорієнтаторка, засновниця жіночого клубу ЩасливаЯ:

Розуміння, що має відбутися якась трансформація клубу почало приходити десь у березні. З початком війни все більше людей обирали бути поза межами Херсонської області. І якщо раніше зустрічі відбувалися майже щотижня. То війна "заморозила" спілкування у нашому жіночому колі.

І саме зараз, коли підтримка одна одній була вкрай важлива, її не стало. І це додавало краплі розпачу і розгубленості у і без того нелегкий психо-емоційний стан.

При особистісному спілкуванні стало зрозуміло, що то не тільки моє почуття. Так проживали труднощі майже всі жінки. Тож варто було реагувати на зміни. Реагувати так, щоб максимально собі допомогти вижити у всіх аспектах цього слова: фізично, емоційно, ментально, психологічно.

І клуб тут відігравав роль тієї "соломинки", за яку можна триматися!

 

Як виглядав робочий день в період кінець лютого/початок травня?

Діброва Лідія, психологиня та модераторка онлайн зустрічей жіночого клубу ЩасливаЯ:

Робочий день на кінець лютого, був остаточно змінений умовами війни. Діяльність жіночого клубу була переформатована на роботу гуманітарного штабу для підтримки військових, котрі стояли на обороні Херсону. Збір речей і продуктів під керівництвом Інни Корміленко був неймовірною підтримкою нашим захисникам.

Коли Херсон окупували, діяльність клубу змінила напрямок на створення безпеки та підтримки тих жителів громади, хто не міг самостійно за себе потурбуватись. Учасниці жіночого клубу допомагали в облаштуваннях та утриманнях бомбосховищ в нашій громаді. Значна частина роботи також полягала у зборі продуктових наборів та забезпечення ними людей, котрі залишились без близьких та знаходились у лікарні, котрі не можуть самостійно покидати свої домівки, для людей, котрі опинились у скрутних матеріальних обставинах та не могли нагодувати своїх дітей. Завдячуючи цьому, люди нашої громади згуртувались та підтримували один одного.

Коли в кінці березня/початку квітня гніт окупації посилювався морально та створював значні ризики безпеці та життєдіяльності, багатьма учасницями клубу було прийнято рішення евакуюватись на підконтрольні території. Незважаючи на відсутність зелених коридорів, жінки наважувались на це складне рішення, щоб вберегти дітей.

Хоча залишається частина учасниць клубу, що лишились в окупації та підтримують там мешканців громади, котрі там перебувають.

Душевний біль та загроза безпеці життя свого та рідних відчувають і ті хто виїхав, і ті хто залишились в окупації. З цих причин на початку травня активістками команди було прийнято рішення для відновлення діяльності клубу, як можливості надати опору та підтримку жінкам, створення доброзичливої атмосфери для відновлення внутрішніх сил.

 

Розкажіть, одну конкретну щасливу історію про проєкт?

Корміленко Інна, психологиня, профорієнтаторка, засновниця жіночого клубу ЩасливаЯ:

Коли в моє життя прийшов жіночий клуб, я виходила з особистісної кризи. Після важкої операції, після особистісних розчарувань... Цей клуб для мене як маяк. Ніби напрямок вказав...

І зараз, коли той досвід позаду, виникли нові життєві обставини - війна. І з нею все інше. І не завжди вдається прийняти реальність. Але стабільним залишився мій маяк. І він, як і раніше, показує напрямок. Напрямок на взаємопідтримку, співпереживання, на добро та любов, на особистісний розвиток та взаємини. Цей напрямок на життя!!!

Діброва Лідія, психологиня та модераторка онлайн зустрічей жіночого клубу ЩасливаЯ:

Безпосередня діяльність проекту з жінками триває півтора місяці. Це є коротким терміном для спостереження за значними змінами у житті жінок. Але на даний момент ми спостерігаємо, як у жінок зароджується інтерес до створення резюме, отже в них є сили змінювати своє життя, попри війну. Це створення гарного фундаменту для подальших успіхів у професійній сфері. В час війни людині особливо складно планувати своє майбутнє.

Під час онлайн заходів спостерігаємо динаміку покращення настрою жінок. З кожною новою зустріччю на обличчі з’являється посмішка, додаються нові учасниці, котрі хочуть пізнати себе та зрозуміти свій стан. Так, на одній із зустрічей внутрішньо перемішена учасниця констатувала розгубленість у професійній сфері, відсутність бажання працювати за професією та розглядала можливість виїзду за кордон. Але після декількох онлайн зустрічей вона відновила впевненість у власних силах та вирішила, що діяльність за основною спеціалізацією та багаторічний досвід і професійна майстерність буде надзвичайно корисною в Україні. Радіємо тому, що з нами жінки відновлюють свої сили та самооцінку, щоб рухатись вперед.

Ірина Ткаченко-Галецька, керівниця проекту:

Обрати одну щасливу історію складно, адже всі зустрічі в клубі Щасливая щасливі, якби банально це не звучало. Але пригадалась одна, яка відбулася в офлан форматі, ще до війни, коли ми зібрались всі разом в сауні і діти були з нами, і всі накупались в басейні, і мастились скрабами для тіла, і шкіра після них аж світилась, а я приготувала чай з базиліку, але дівчата чомусь його не оцінили ;) було весело й душевно, і діти веселились і стрибали з бортиків у воду. Аж сльози найшли на очі, як згадала.

 

Як ваша команда тримається?

Діброва Лідія, психологиня та модераторка онлайн зустрічей жіночого клубу ЩасливаЯ

Якщо б це був рецепт, то мабуть наша витривалість складалась би з таких компонентів:
найголовнішою нашою особливість до витривалості є здатність гуртуватись, надавати підтримку та турботу в родині, одна одній та іншим жінкам нашого клубу.
другий компонент - здатність продовжувати працювати та створювати внутрішні опори для себе та інших.
третій компонент - це почуття гумору, яке не втрачають наші жінки та примножують.
четвертий компонент - це надія на перемогу України.

Корміленко Інна, психологиня, профорієнтаторка, засновниця жіночого клубу ЩасливаЯ

Коли важко, мене рятує КОМАНДА. Яка ніби надійний пліт. Є впевненість, що щоб не трапилося - я "під парасолькою". Захищена. Завжди знайдуть вихід. Справляться, якщо я поза межами.... Пропонують варіанти. Підстраховки. Знати, що рука допомоги завжди протягнута - це для мене на вагу золота. Я дуже ціную, що я частина такого потужного кола людей, об'єднаного однією справою.

 

В чому найбільша трудність у вашій роботі, можливо, також є приклад?

Діброва Лідія, психологиня та модераторка онлайн зустрічей жіночого клубу ЩасливаЯ

Однією з головних трудностей діяльності клубу, виділяємо слабкий та нестабільний зв'язок, а інколи і його відсутність у жінок, котрі залишились в окупації. В деяких випадках у них просто відсутня можливість підключитись на онлайн захід. Іноді вони долають значні відстані, щоб знайти інтернет, а в умовах окупації це додаткові небезпечні ризики.

Корміленко Інна, психологиня, профорієнтаторка, засновниця жіночого клубу ЩасливаЯ

Найбільшою трудністю було і є це блокування зв'язку. І мобільного. І інтернет зв'язку. Коли вперше довелося 25 днів провести без можливості спілкуватися телефоном, без доступу до новин, без відеозв'язку - з'явилося відчуття відчуженості. Наче ти сам на сам із величезною силою.

Потім, "ламаючи" свої переконання, вдалося придбати сімку невідомого оператора, яка трохи розширила зону "інформаційного капкану".

Але відсутність вай-фаю, стабільного безперебійного інтернету суттєво обмежує та ускладнює життя. І ті моменти, які раніше займали 10 хвилин, тут і зараз можуть займати день. Наприклад, зробити презентацію можна або ж "втрачаючи зір" у телефоні, або розшукавши поодинокі випадки вай-фаю, інколи навіть у інших населених пунктах, бо люди виїжджають. І тоді доїхати туди, приєднатися, налаштувати ноут і попрацювати - це життя тривалістю у день.

Але найсумніше те, що коли хочеш бути на ефірі, не можеш приєднатися... І тоді надія змінюється злістю, потім розпачем. А потім приходить образа... Всі ці емоції потрібно якось впорядкувати, відслідковувати і екологічно проживати, щоб мати змогу зберегти психіку і надалі.

 

Окрім миру, про що би ви мріяли зараз?

Діброва Лідія, психологиня та модераторка онлайн зустрічей жіночого клубу ЩасливаЯ

В першу чергу ми мріємо про мир. Про те для нас не менш важливими є мрії відновлення цілісності кордонів України, про те, щоб наші воїни повернулись живими у свої сім’ї, про безпеку кожної родини в нашій країні, про безпеку для дітей, та найменш захищених верств населення, про свободу висловлювання та пересування по території нашої держави, про повернення до Українського Херсону та своєї громади, про якісну освіту та медицину, про щасливі родини, про те, щоб зберегти свою жіночність у війну.

Ірина Ткаченко-Галецька, керівниця проекту

Окрім миру, я мрію про зустріч з дівчатами офлайн, мрію відвезти дитину в Париж, а себе – в Будапешт, або нас обох до Єгипту або Турції. Одним словом, мрію про подорожі світом, та відпочинок в морі, прямо в морі, полежати у воді, щоб хвилі гойдали мене на своїх гребінцях і знати, що з близькими і рідними все гаразд.

Можливо, є якісь кількісні показники, якими ви зможете з нами поділитися.

Ірина Ткаченко-Галецька, керівниця проекту

Проєкт триває всього місяць, з 1 липня. Але вже маємо 4 проведені онлайн-зустрічі в рамках жіночого клубу на тему збереження здоров’я та краси, фінансового благополуччя та душевного відновлення. Щоразу на зустріч збираються 12-17 жінок і з кожною зустріччю нам потрібно все більше часу, щоб наговоритися J

Наша профорієнтаторка вже провела 3 консультації з розробки резюме та перегляду професійного шляху, яким жінки рухалися до війни. Разом вони шукають нові орієнтири та опрацьовують вже набутий досвіт, а отримані знання аналізують та «складають» у портфоліо.