Як Інна і Аліса перестали бути просто «тими самими дівчатами»

Уявіть собі дві дівчинки – Інна* й Аліса*. Обидві з одного села, обидві по 11 років, обидві навчаються дистанційно. А ще – обидві переконані, що одна одну терпіти не можуть.

Чи то в класному чаті хтось когось перебив, чи то в груповій роботі хтось взяв ініціативу, яка іншій не сподобалася. Чи, можливо, просто так склалося – є люди, з якими ти з першого дня як друзі, а є ті, кого тільки й хочеться «відключити» на Zoom-уроках.

Але одного дня в селі почали проводити зустрічі по програмі Time Up та Hear. Їх проводили активні фасилітаторки мобільної бригади ГО «Білозерський центр регіонального розвитку» у співпраці з @Save the Children за підтримки Європейського союзу.  Інна прийшла, бо їй набридло сидіти вдома. Аліса – бо бабуся сказала: «Іди, бо очі вже квадратні від телефона».

З самого початку фасилітаторки створили атмосферу, в якій кожен відчував себе частиною команди. На зустрічах говорили про підтримку, дружбу, взаємоповагу – не просто як про слова, а як про цінності та принципи, які змінюють спілкування. Інна та Аліса, самі того не помічаючи, почали взаємодіяти – спочатку в групових завданнях, потім у командних іграх, а потім… просто так.

Якось непомітно вони почали разом іти додому після занять. Спочатку в складі великої компанії. А потім – удвох. Просто так вийшло.

Через місяць Інна писала Алісі: «Гуляєш?»

Аліса відповідала: «Через 10 хвилин».

Одного разу вони сиділи на лавці й сміялися над тим, як усе змінилося. «Пам’ятаєш, як ми з тобою не розмовляли?» – сказала Інна. «Ага, і я думала, що ти така задавака!» – засміялася Аліса. Вони вже не пам’ятали деталей свого старого конфлікту, але точно знали, що він був дурним.

Бо тепер вони – не просто знайомі з класу. Вони – подруги. І, можливо, все це почалося саме тоді, коли разом взяли участь в активностях команди БЦРР. 

Підготувала

Діана селецька, фасилітаторка мобільної бригади

#EUHumanitarianAid  @ec.humanitarian.aid

*Імена змінено