Мобільна бригада відвідала села Чорнобаївської СТГ

17 січня жителі сіл Чорнобаївської громади - Посад-Покровське та Благодатне отримали безкоштовну юридичну та психологічну консультацію.

Напевно в України немає такої людини яка б не чула про славнозвісну Чорнобаївку. Саме тут російські військові зазнавали величезних втрат, а вся країна створювала меми та рахувала вдалі раунди-прильоти.

Першим пунктом нашої поїздки стало село Посад-Покровське. "Зранене, але нескорене" перша думка, яка виникає, коли бачиш те, що залишилося від нього. Проїжджаючи трасою не видно всього жаху, здається, що понівечено лише першу лінію будинків. Насправді ж, рухаючись до центру села перед очима постає реальний масштаб трагедії. По вулиці, якою ми їхали, зостався лише один будинок із дахом. Фасад побитий уламками, забиті фанерою вікна, але з уцілілим дахом. Всі інші будинки - суцільні руїни. Оголені дахи, повалені паркани, згарища, дірки від осколків, плівка замість дахів та вікон... Суцільна рана.

Ще рік тому тут проживало більше двох тисяч осіб, зараз - 217. Здається, що всі ці 217 осіб зібралися саме в центрі села. Тут жваво. Люди, авто, будматеріали, шатер, де можна обігрітися та переночувати, волонтери роздають готові обіди, люди йдуть з чорними ланч-боксами в руках. Фоном до цього є монотонний стукіт металопрофілю не до кінця зірваного з даху школи. Морально складно все це спостерігати. Самовільно очі стають вологими.

Довго не могли знайти старосту. Чоловік весь у роботі, контролює всі процеси. Представниця старостату провела нас до єдиної більш-менш уцілілої будівлі - аптеки. Приміщення використовується як додатковий варіант, де люди можуть зігрітися, зарядити свої гаджети, випити чаю.

Тепло, вогонь у буржуйці, чоловіки контролюють аби полум'я не згасло... Саме тут на нас вже чекали люди. 

Черга утворилася до столу юриста - пані Антоніни Тищенко. Найбільше людей цікавило питання відшкодування пошкодженого майна, що є передбачувано, дивлячись на ситуацію в селі.

"Цікаве звернення, особисто для мене з професійної точки зору, отримання свідоцтв про смерть на загиблих в період окупації. На тих, хто загинув під час бомбардувань, розрушень та були захоронені, але ні лікарських довідок, ні свідоцтв немає. Для того, щоб отримати свідоцтво повинна бути хоча б довідка від лікаря, яка підтверджує факт смерті. У свідоцтві пишеться дата смерті і причина смерті. Аби записати причину смерті, найімовірніше, що потрібно буде провести ексгумацію тіла. А вже факт смерті можна підтвердити через суд", - розповідає Антоніна Вікторівна.

У цей час, у сусідній кімнаті, психологиня проєкту пані Інна Корміленко надавала індивідуальні консультації. Сьогодні переважали звернення щодо проживання горя. Завжди важко прийняти втрату близьких. Смерть забирає рано чи пізно усіх. Але ніколи людина не може бути на 100% готова до цього. Війна часто забирає близьку людину неочікувано. І родичі отримуючи звістку про горе, відчувають як "земля уходить з під ніг".

Ми живемо у військовий час, коли трагедії стаються на очах. І як із цим жити, що робити з "пекучим "болем у душі, як "загоїти" серце, яке - "в шматки"...

"Порада перша і остання на сьогодні. Дайте людині проговорити все, що на душі. Побудьте поряд. Будьте підтримкою. Тим оплотом, який не забороняє плакати. А просто дозволяє відчувати біль. Тримає за руку у важкий період. Нехай виливає сльозами всю тугу, весь розпач, весь біль, все горе...", - радить пані Інна.

Це допоможе зняти напругу, "розблокуватися", скинути "панцир", "розморозитися", "висвободити" місце для нового життя. Доведеться вчитися жити без близької людини. Жити, знаходячи радощі у днях.

Що здивувало так це відношення людей до тих умов, в яких вони зараз виживають. Гріючись біля буржуйки, з чашкою чаю в руках, люди спокійно згадують, що і коли до них “прилітало”. Відчувається прийняття та осмислення ситуації. Одна із жінок жартуючи розповідає як повернулася додому і в повністю розбитому будинку знайшла уцілілий бойлер біля обгорілих дверей. Цей бойлер наче портал у минуле мирне життя.

“Можна ще зняти плитку з підлоги та стін, під завалами”, - продовжує вона.

Жартують, дивляться відео на телефонах, запрошують приїжджати ще.

Благодатне зустріло нас світлом. Саме сьогодні в селі відновили енергопостачання після дев'яти місяців темряви.

До повномасштабного вторгнення на території села Благодатне проживало близько тисячі осіб, наразі - 300, з них - 42 дитини. На перший погляд сильних руйнувань не видно. Проїжджаємо лише однією вулицею, яка веде до "Пункту незламності". Видно кілька будинків із пошкодженою покрівлею, залатані плівкою вікна. Пізніше місцеві пропонуватимуть показати куди "прилітало" та як зараз виглядають пошкоджені будівлі. Розповідають, що гуманітарної допомоги отримують багато, і від держави, і від волонтерів.

"Пункт незламності" головний осередок життя села. Тут отримують, сортують та роздають гуманітарну допомогу, навчаються діти, гуртуються та спілкуються люди.

Видно, що на нас чекали. Біля будівлі черга.

Як і в Посад-Покровському люди цікавляться як збирати докази і куди звертатися, щоб отримати компенсацію за пошкоджене майно. Також багато звернень щодо роз'яснення порядку спадкування майна саме у частині протермінування строку для прийняття спадщини.

 

У кімнаті видачі гуманітарної допомоги психологиня проєкту провела групове заняття для представниць сільської ради та активістів, які допомагають видавати допомогу. Відчувається, що дівчата щиро намагаються допомагати односельцям. Самі розвантажують, ділять, роздають допомогу, цілодобово чергують. Але жаліються на агресію від людей, з кожним днем все більше.

"Починали з кількох мішків картоплі. Потім підїжджали люди, нас ставало більше. Один одного зустрічали як рідних, обіймалися. І ось нас вже 300. Почали більше привозити гуманітарку. Почали ми її видавати. Це була віддушина для людей, ділили по 800 г. Дякували. А тепер допомоги ще більше. І злості стало більше. Залишилися ті ж самі люди, стараємося аби всім було порівну, стараємося. У відповідь - агресія. Чому?!", - жаліються жінки.

Розповідають, що відчувається напруження між тими, хто виїжджав під час окупації та тими, хто залишався. Наче люди почали мірятися, хто більше постраждав, хто більше потребує допомоги.

 

Пані Інна ознайомила присутніх із терміном "Синдром навченої безпорадності". Це стан людини, у якому вона не робить спроб для поліпшення свого стану, хоча має таку можливість. Характеризується пасивністю, відмовою від дії, небажанням змінювати середовище. Люди звикають до допомоги, думають, що всі їм винні. І якщо хтось отримає більше чи щось інше відмінне від вашого - ви отримаєте агресію у відповідь. Чим більше даватимите, тим більше буде потреба. В ідеалі допомагати потрібно лише за запитом, за проханням.

Далі були вправи та методи з психологічного захисту психіки, головним завданням яких є збереження свого Я, відкидання негативу. Наостанок психологиня ознайомила з кількома техніками виходу з конфліктних ситуацій та роботи з проблемними клієнтами.

Люди щиро дякують, запрошують у гості, беруть номери телефонів аби консультуватися на відстані. Зізнаються, що єдине чого бояться - це повторна окупація.

Загалом надано 30 консультацій.

Село - це люди! Гнітючу атмосферу зранених сіл перекрили світлі люди. І емоції залишилися саме від людей. Дуже теплі, привітні, позитивні люди. Саме позитивні! Якби дивно це не звучало. Знищене життя, розбиті оселі, понівечені душі та серця, а люди позитивні і готові жити далі! Хіба можна перемогти таку націю?!

Робота мобільної бригади стала можливою в рамках проєкту "Допомога звільненим громадам Херсонської області", який реалізується ГО "Білозерський центр регіонального розвитку" за підтримки Агенства США з міжнародного розвитку (USAID).

Підготувала

Трибушна Тетяна, асистент проєкту

“Допомога звільненим громадам Херсонської області”