Переселенці - не тягар, а цінний ресурс!

Чи можуть внутрішньо переміщені особи бути корисними приймаючим громадам? Ми впевнені, що точно можуть, навіть якщо живуть в громаді однозначно тимчасово. Таким прикладом для нас та фактом, що підтримує нашу впевненість у цьому, є невеликий проєкт “Шкільна ігрова кімната - місце знайомства та гри” в с.Микитичі Волинської області, який ініціювала та реалізувала Погрібна Людмила, волонтерка з багаторічним стажем в ГО “Білозерський центр регіонального розвитку”.

“Проєкт зовсім маленький для зовсім маленької школи в зовсім маленькому селі. Село не просте, а з історією! Історією моєї родини - це Мала Батьківщина моєї мами. Наша вимушена евакуація з Херсонщини привела нас до іншої рідної землі. Тут кого б не зустрів - обов’язково родич. Директор школи - мамин однокласник, заступник - наш дядько, вчитель фізкультури - брат у четвертому коліні... Всі привітні, по-знайомому працелюбні і турботливі!” - розповідає Людмила.

Людмила разом з чоловіком, сестрою та дітьми виїхали з окупованої Херсонщини ще у квітні 2022 року. Місцем свого тимчасового перебування обрали Волинь, бо тут мають велику родину, готову допомогти та підтримати. Оселились в історичному місті Володимирі, але вихідні проводили в рідному селі мами - Микитичах. Це зовсім маленьке село на 100 хат та менше 300 жителів, але з початку війни воно прийняло до 30 внутрішньопереміщених осіб. Частина з них вже повернулась на звільнені території Київської та Чернігівської областей. Потім село зустріло нових жителів з Херсонщини. Місцеві жителі безкоштовно надали житло, розповіли про особливості життя в селі, вчили містян працювати на городах та щедро ділилися домашнім молоком.

Директор школи ласкаво запрошував дітей, які з батьками покинули рідний дім, до шкільної ігрової кімнати. Вона недавно побудована, мала незавершений ремонт та зовсім мало ігрового обладнання. Але саме в цій кімнаті на 60 квадратних метрах маленькі втікачі від війни знаходили собі нових друзів.

“Дружина мого двоюрідного брата Наталія Кудиба - фанат свого села та школи, в якій працює. Вона з таким теплом і захопленням показувала нам село, школу та розповідала про історії перших днів та місяців війни, що підштовхнула мене до пошуку можливостей для облаштування нещодавно добудованої спортивної ігрової кімнати. Продумали з нею та вчителем фізкультури Сергієм Приймаком заходи, плани та перелік необхідного обладнання та подали цю ідею на конкурс міні грантів проєкту "Інтегрована гуманітарна відповідь в умовах війни та післявоєнного відновлення", який реалізується Рівненським обласним благодійним фондом «Наше Майбутнє». І здобули перемогу! Мені дуже допомогла моя сестра Оля, яка організувала заплановані закупівлі” - розповідає Людмила.

В рамках проєкту закупили бігову доріжку, степер, гребний тренажер, шведську стінку, велотренажер та інше обладнання. Вже пофарбували підлогу та розмалювали стіни яскравими малюнками. Так співпало, що школа лише на четверту четверть вийшла з дистанційного навчання на очне, бо побудувала відповідне укриття та отримала всі безпекові дозволи, і тепер ігрова кімната ще більше приваблює малечу до спорту в перервах між уроками.

“Ще плануємо провести святкове відкриття ігрової кімнати до завершення навчання та Дня захисту дітей. В планах спортивні змагання, естафети, розповімо про безпечне заняття спортом, подякуємо всім, хто між уроками розмальовував стіну та фарбував підлогу. Для нашої школи це несподівана матеріальна підтримка, але дуже приємна. Приємно, що моя однокласниця виховала таких небайдужих дівчат” - розповідає директор Микитичівської гімназії Валерій Михайлович Степанюк.

Команда нашої організації щиро пишається Людмилою та її родиною. Впевнені, що не зважаючи на війну, активні люди завжди знайдуть собі чим корисним зайнятися та як допомогти Україні наблизити Перемогу. Чекаємо ваших історій про ваші активності на новому місці, а вони у вас точно є!