Що таке синдром «провини вцілілого» і як з ним упоратися? Консультує психологиня Корміленко Інна

Люди не звикли звертатися до психолога із душевними ранами. Немає у нас поки що такої поширеної практики, особливо по селах. Все більше можна почути, що лікуються від усіх проблем фізичною працею - "...працюю на городі", "...займаюся худобою", "...з ранку до ночі - з птицею, от і немає коли про себе думати". Але біль душі не вщухає просто так. Вона часто "витісняється" або знижує інтенсивність, щоб у якийсь наступний момент нагадати про себе з новою силою.

У простому спілкуванні я часто чую "я - зрадниця, бо виїхала", “мені соромно бути в безпеці” або “я не в армії, тож ніякої користі не приношу”. Тож сьогодні поговоримо про провину вцілілого.

Синдром вцілілого або провина вцілілого – це відчуття провини через те, що людині вдалося вижити в тих обставинах, де не змогли вижити інші.

Одна моя клієнтка звернулася із запитом, що їх дратують всі навколо. Вона плакала і розповідала, що ненавидить людей, які живуть поряд. Що спостерігає, як вони роблять звичайні справи і в душі її спалює лють! Вона ділилася тим, що не розуміє, як можна жити, коли наші воїни гинуть?! Як можна їздити на роботу, робити ремонт, копати картоплю, коли хлопці боронять державу ризикуючи своїм життям? Так може проявлятися "синдром вцілілого".

Симптоми досить різні:
🔹розлад сну,
🔹напади агресії,
🔹біль у животі,
🔹нудота та блювання,
🔹безпорадність,
🔹суїцидальні думки,
🔹порушення нормальних дій, які раніше робилися, а зараз сил на них не вистачає,
🔹соціальна ізоляція,
🔹травматичні спогади.

Складність у тому, що люди напряму не кажуть, що у них проблема - провина та сором через виїзд, або через те, що живе звичайне життя у війну. Але при спілкуванні це дуже помітно. Такий синдром зараз спостерігаю у багатьох.

Поспостерігайте за близькими. Якщо ваші рідні були товариськими, а зараз мають труднощі із спілкуванням та комунікацією - варто звернути на них увагу. Це може бути синдром вцілілого.

Що ви можете зробити, щоб допомогти близьким?
🔹Не лізти у душу - це перше.
🔹Говорити, що ви поруч, що готові допомогти - це друге.

У випадку із клієнткою я супроводжувала її у наступних кроках.

🟦Перший крок - вчилися контролювати своє тіло. Спробуйте робити звичайні справи, які вмієте робити найкраще і через них контролювати свої думки та емоції. Відстежуйте думки, які є нереалістичними і замініть їх на більш реалістичні. Це ефективний метод подолання самозвинувачення і полегшення відчуття провини.

🟦Другий крок - пропрацювати тему сприйняття своєї ролі у цій вийні та завищених від себе очікувань. У кожної нас безліч соціальних ролей - мама, дружина, сестра тощо. У випадку моєї клієнтки вона і мама, але діти самостійно виїхали; вона і дружина, але з чоловіком є певні непорозуміння. Вона і донька. І певно тут є її найважливіша роль у війні - догляд за хворою мамою, яка прикута до ліжка. Саме від неї залежить комфорт і добробут матері. І це є одним з її вкладів у перемогу - допомогти матері дочекатися миру.

🟦Третій крок - знайти справу, яка може бути корисна для людей та суспільства. Моя клієнтка почала плести сітки та готувати випічку для військових. Кожен може висловити свої емоції та бажання допомогти у фактичні дії. Для Перемоги важливі всі роботи - від блокування пропагандистких сайтів до збору коштів для ЗСУ. Навіть якщо ви читаєте книгу ввечері вголос своїм втомленим за день родичам, які ремонтували техніку військовим - ви важливі! Бо наповнюєте і надихаєте інших людей!

🟦Четвертий крок - пропрацювати минулий досвід подолання кризових ситуацій і знайти нові точки "опори". Це можна зробити за допомогою арттерапевтичних методів. Самодопомога, самопідтримка, прощення себе - це навики яким потрібно вчитися всім.

"Не можу сказати, що я зцілилася повністю. Треба час. Ніхто і ніколи не вчив мене себе підтримувати. Це новий досвід. Думки контролювати виявилося найскладнішим. Але я практикуюся. Відчуваю, що вже немає ненависті до оточення. Я на шляху до покращення, це точно. Війна для мене найпотужніше випробування за всі мої 55 років. Не сидіть вдома сам на сам зі своїми емоціями, що вас пожирають. Не гайте часу. Життя можна покращувати і робити його яскравішим. З психологом - це швидше виходить!" - ділиться емоціями клієнтка.

Корміленко Інна,
психологиня ГО “Білозерський центр регіонального розвитку”

🟦 Публікація підготовлена в рамках проєкту “Відновлення надання соціальних послуг у звільнених громадах Херсонської області”, що реалізується ГО “Білозерський центр регіонального розвитку” за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Зміст публікації є виключною відповідальністю ГО «Білозерський центр регіонального розвитку» і не обов’язково відображає погляди партнерів.